Два роки, яких немає в архіві
2015 і 2016 — єдина перерва за всю історію HPC DAY.
Коли ми зібрали першу конференцію 2006 року, високопродуктивні обчислення в Україні існували у вигляді кількох кластерів, розкиданих по інститутах, і кількох десятків людей, які вміли з ними працювати. Ці люди здебільшого не були знайомі між собою. Уся ідея HPC DAY полягала в тому, щоб посадити їх в одну залу на один день.
Наступні вісім років конференція зростала: від камерної зустрічі до майже трьохсот учасників 2013 року. Зʼявилися міжнародні партнери, вендори, спільні проєкти університетів і бізнесу. Гаслом 2013-го була «Інтеграція»: ми звели HPC DAY і наукову конференцію HPC-UA впритул і сподівалися, що згодом вони зіллються в один потужніший захід. У запрошенні наступного року ми писали, що за вісім років через конференцію пройшло понад дві з половиною тисячі людей. Здавалося, що ця крива піде далі вгору.
Восени 2014-го ми зустрілися ще раз. Цього разу HPC DAY не був самостійним заходом — лише технологічним днем усередині конференції HPC-UA, у залі Інституту кібернетики. Чотири доповіді. В анонсі ми написали чесно: цього року ресурсів менше, але важливе технологічне оновлення ми дамо, і чекаємо п’ятдесят з лишком людей, бо часи важкі. Після 2750 учасників за попередні роки це звучало як капітуляція. Насправді це було рішення не зупинятися.
А потім не змогли й цього. Дві осені поспіль конференції не було. Ми не оголошували про закриття — просто щороку ставало зрозуміло, що збиратися ні за що і ні для чого: проводити захід про купівлю суперкомпʼютерів у країні, де триває війна, не мало сенсу.
2017 року конференція повернулася, але це вже був інший захід в іншій країні й на іншому ринку. Хмарні ресурси зробили частину аргументів 2013 року неактуальними, дослідницькі групи знайшли доступ до машин за кордоном. 2018 року HPC DAY пройшов треком усередині більшої конференції — і на цьому закінчився.
Цей архів існує, щоб два порожні роки лишалися видимими. Легко скласти список дат і зробити вигляд, що історія була безперервною. Насправді вона такою не була, і саме розрив пояснює про неї більше, ніж будь-який з успішних років.
Володимир Савʼяк